Інфекційні захворювання

Оперізуючий герпес: причини появи, симптоми та підходи до лікування

Оперізувальний герпес або оперізуючий лишай (herpes zoster) – це форма герпес-вірусної інфекції, що викликається вірусом герпесу 3 типу – Varicella zoster. Дане захворювання частіше виникає серед осіб старшого віку, як правило – 50-80 років. Показник захворюваності складає 3-15 осіб на 1000 населення.

Чому виникає оперізуючий лишай?

Первинне інфікування вірусом Varicella zoster викликає вітряну віспу, після якої інфекційний агент персистує (підтримує безсимптомну життєдіяльність) в корінцях та гангліях спинного мозку. Власне його повторна активація і призводить до розвитку оперізуючого герпесу. 

Точні механізми цього процесу не встановлені, однак головною причиною вважається пригнічення імунітету, що може спостерігатись при наступних станах: 

  • Хронічний стрес, психоемоційне та/або фізичне виснаження.

  • Місцеве переохолодження.

  • ВІЛ-інфекція та СНІД.  

  • Тривале вживання деяких медикаментів, наприклад – глюкокортикостероїдів, що використовуються при лікуванні аутоімунних патологій. 

  • Злоякісні пухлини та їх лікування: променева та хімієтерапія.

  • Важкі соматичні захворювання, наприклад – серцева недостатність. 

Які клінічні ознаки оперізуючого герпесу?

При цьому захворюванні типове послідовне виникнення трьох груп клінічних ознак:

  • Загальні прояви. За декілька днів до появи інших ознак оперізуючого лишаю виникають неспецифічні симптоми: головний біль та загальна слабкість, надмірна втомлюваність, підвищення температури тіла в межах 38,5°C, рідше – нудота та блювота. Також відмічається збільшення поряд розташованих лімфатичних вузлів.

  • Больовий синдром. Перша типова ознака захворювання – поява парестезій (відчуття поколювання, «повзання мурашок», тощо) та свербіння в ділянці одного чи декількох міжреберних проміжків з однієї сторони тіла. Невдовзі вони змінюються вираженими постійними або нападоподібними болями пекучого або пульсуючого характеру. В деяких випадках біль, через значну інтенсивність, може заважати нормальному диханню. Варто зазначити, що больовий синдром у вигляді постгерпетичної невралгії може залишатись навіть після одужання від основного захворювання.

  • Шкірні симптоми. Через 3-5 діб після появи болю, на цій самій ділянці починають формуватися характерні ознаки герпетичного ураження шкіри. Першими виникають набряк та почервоніння неправильної форми, на яких в різні проміжки часу, невеликими групами формуються везикули (пухирці). Спочатку останні наповнюються прозорим вмістом, який невдовзі стає каламутним. Протягом тижня ці везикули висихають або розкриваються, залишаючи на своєму місці невеликі, яскраво-червоні виразки, які швидко вкриваються жовтуватими або бурими кірочками. Загоєння завершується формуванням рубця або тимчасовою зміною насиченості кольору шкіри.

Діагностика оперізуючого лишаю

Попередній діагноз, як правило, встановлюється на основі типових скарг хворого та специфічних зовнішніх проявів захворювання. Вони доповнюються анамнестичними даними щодо попереднього впливу потенційних провокуючих факторів та результатами рутинних методів діагностики. Однак при стертій клінічній картині та з метою диференціації з іншими захворюваннями, можуть застосовуватись додаткові лабораторні тести. 

Серед останніх найбільшою діагностичною цінністю володіють:

  • Імуноферментний аналіз (ІФА). Дана методика дозволяє виявити в крові хворого специфічні антитіла до вірусу Varicella zoster, а саме високі рівні імуноглобулінів фракцій М та G (IgM та IgG).

  • Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Цей тест дозволяє з високою точністю ідентифікувати генетичний матеріал (ДНК) вірусу навіть у випадках відсутності типових шкірних проявів.  

Також варто зазначити, що в період між формуванням больового синдрому та виникненням шкірної висипки, оперізувальний герпес може імітувати болі в ділянці серця, типові для інфаркту міокарда та стенокардії. В таких ситуаціях, з метою диференціальної діагностики, обов’язково проводиться електрокардіографія (ЕКГ).

Підходи до лікування оперізуючого лишаю

Більшість випадків захворювання через 10-12 днів завершується самостійним одужанням. Однак через високу ймовірність розвитку небезпечних ускладнень (герпетична пневмонія, менінгіт, енцефаліт) та з метою усунення фізичного та психологічного дискомфорту від симптомів захворювання, хворим показане медикаментозне лікування. 

Як правило, консервативна терапія складається з наступних компонентів: 

  • Етіотропні препарати – засоби, що діють безпосередньо на причину захворювання. У випадку оперізувального лишаю вони представлені протигерпетичними засобами, які можуть застосовуватись як системно (у вигляді таблеток), так і місцево (мазі, креми).

  • Симптоматичні засоби – препарати, що дозволяють усунути той чи інший симптом. Для лікування болю та зниження температури тіла призначаються нестероїдні протизапальні засоби (НПЗС). При інтенсивних болях можуть використовуватись гангліоблокатори, антидепресанти або антиконвульсанти, а також блокади з місцевими анестетиками. 

З метою покращення відновлення показані вітаміни групи В та фізіотерапевтичні процедури, серед яких: голкорефлексотерапія, ультрафіолетове опромінення, діадинамотерапія, черезшкірна нейроелектростимуляція, тощо.

What is your reaction?

Excited
0
Happy
0
In Love
0
Not Sure
0
Silly
0

You may also like

Leave a reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *